заподіє злого! К. Іов. 75. Вівця! Що вона кому заподіє? Мир. ХРВ. 41. — смерть собі́. Наложить на себя руки. Сам собі смерть заподію. Кв. Драм. 190. Смерть би собі заподіяв, як би гріха за те не було. Г. Барв. 209. 2) Поделать (колдовством). Це їй так було заподіяно.
Запозавчо́ра, нар. Третьего дня. Волч. у.
Запозива́ти, ва́ю, єш, гл. Разорить тяжбами.
Запозива́тися, ва́юся, єшся, гл. Начать судиться, завести тяжбу. Не запозиваться ж йому з магнатом. Стор. I. 189.
*Запози́чений, а, е. Занятый, позаимствованный. Сл. Нік.
Запози́чити, чу, чиш, гл. Призанять, занять.
Запо́їни, їн, ж., мн. Обрядовое угощение от жениха родителей невесты и других родственников после зару́чин и сопровождаемое положенными для этого песнями. Глуховск. у. МУЕ. III. 76. — діво́цькі = Діви́чвечір. Чуб. IV. 214.
Запоїти, пою́, їш, гл. Упоить.
Запо́ла, ли, ж. Подол женской рубахи. Дід і вкинув їй у заполу жменю жару… Баба одійшла трошки… а дай подивлюсь, що воно тут за жар в пелені. Коли подивилась, аж воно повна жменя грошей. ХС. IV. 23.
Заполі́скувати, кую, єш, сов. в. заполоска́ти, лощу́, щеш, гл. 1) Заполаскивать, заполоскать, замывать, замыть. Жінка пішла заполіскувати рядно, бо в болото трохи закалялось. НВолын. у. Заполіскував у ставку конотопських молодиць та старих баб, мов плаття, та з півдесятка їх на смерть утопив. Кв. II. 152.
Заполіта́ти, та́ю, єш, гл. Залетать вперед; забегать мысленно вперед. Чи їстимете… — Ні, ні! — А що ж я вам даю хиба? — Та я знаю що. — А що? — Молоко. — Еге, мовляли! Яблуко даю! — То давайте, їстиму! — То-то! не заполітайте ж ніколи! Канев. у.
Заполові́ти, ві́ю, єш, гл. Зажелтеть, зарыжеть. Жито заполовіло — жнива надходять. *Ой у полі вітер віє, а жито половіє. Нп.
Заполони́ти, ню́, ниш, гл. Пленить, взять в плен. Душу мою заполониш. Млак. 8. Думка, як би заполонити Четвертинського. Стор. МПр. 71.
Заполоска́ти, щу́, щеш, гл. 1) О парусах: обвиснуть, опасть. Вітер стих, то й паруси заполоскали. Херс. г. 2) См. Заполі́скувати.
Заполо́ти, лю́, леш, гл. 1) Заполоть. 2) Заработать полоньем.
Заполо́ха, хи, ж. Пугало. Ей городе, городе Сороко! ще ти моїм козакам не заполоха. Мет. 393.
За́полоч, чі, ж. 1) Цветные бумажные нитки, употребляемые для вышиванья. Чуб. VII. 427, 415. Ходила Катря у Любчики, ніби то заполочі позичати червоної. МВ. II. 102. Шила-пошила три шириночки… третю пошила та заполоччу. Чуб. III. 397. 2) Раст. = Ча́полоч. ЗЮЗО. I. 125.
Заполочни́й, а́, е́. Из цветных бумажных ниток; вышитый цветными бумажными нитками. Тепер шийте заполочний стовпчик. Це більова лиштва, а це заполочна. Черниг. у.
Запомага́ння, ня, с. Помощь, вспомоществование. К. МБ. XI. 153.
Запомага́ти, га́ю, єш, сов. в. запомогти́, можу́, жеш, гл. Помогать, помочь, поддерживать, поддержать, давать, дать помощь. Я запоміг їх худобою, землею. НВолын. у. Запомагав зубожене козацтво. К. ЦН. 173. Вони мене не запоможуть. Ном.
Запомага́ч, ча́, м. Дающий вспомоществование, помогающий.
Запоми́йнити, ню, ниш, гл. Наполнить помоями, занять для помой, испачкать помоями. Запомийнив чавун: узяв та помий налив. Константиногр. у.
Запо́мин, ну, м. Забвение. Усе запомином і нетямом окрилось. К. МБ. II. 130. В запо́мин пусти́ти. Забыть. К. Дз. 154.
Запомина́ти, на́ю, єш, сов. в. запо́мнити, ню, ниш, гл. Забывать, забыть. Тепер иншого буду кохати, о тобі завше запоминати. Чуб. V. 386. Хоч лучиться печаль на єдну годину, запомнить і милу родину. Ном. № 2232.
*Запоміча́ти, ча́ю, єш, сов. в. за-
