зів'ю́, єш, гл. 1) Свивать, свить. Чи ти звелів орлові підійматись на висотах гніздо собі звивати. К. Іов. 90. 2) Сматывать, смотать. Основу зачинає… звивати на клубки. МУЕ. III. 13. 3) Сплетать, сплести. На свою головоньку вінка не звила. Гринч. III. 273. 4) Завивать, завить. А вмієш ти волосся звивати? МВ. (О. 1862. III. 38).
Звива́тися, ва́юся, єшся, сов. в. зви́тися, зів'ю́ся, єшся, гл. 1) Извиваться. Звивається коло мужа єще гірше того ужа. Коцип. 19. 2) Вертеться около чего; хлопотать, заботиться. Швидкі, в'юнкі (жиди) звиваються коло покупців, як ті в'юни. Левиц. I. 107. Звивається проміж гостями, як та ластівка. Г. Барв. 180. Баба звивалась миттю всюди. Г. Барв. 486. 3) Взвиваться, взвиться. Звивавсь огонь понад землею. К. Псал. 176. Звилась стріла нижче хмари. Рудч. Ск. II. 99. Та ще хміль, та ще зелененький на тичину не звився. Макс. 60. Над хатами звивавсь угору дим. Г. Барв. 122.
Зви́вистий, а, е *и зви́вчастий, а, е. Извивистый. К. ЦН. 293. Н.-Левиц.
Зви́дити, джу, диш, гл. Простить, извинить. Нехай тобі бог звидить і збачить. Ном. № 4129.
Зви́дитися, диться, гл. безл. Показаться. Се тобі… звидилось, що я хмурний. О. 1862. VIII. 11.
Звик, ку, м. Привычка, обыкновение. Вх. Лем. 418.
Звика́ння, ня, с. Привыкание.
Звика́ти, ка́ю, єш, сов. в. зви́кнути и зви́кти, ну, неш, гл. Привыкать, привыкнуть. Хто не звик правди поважати, той завше ласий панувати. Ном. № 1132.
Звика́тися, ка́юся, єшся, сов. в. зви́кнутися и зви́ктися, нуся, нешся, гл. Свыкаться, свыкнуться. Галя сперва жахалась його, а далі звиклась. Рудч. Ск. I. 132.
Зви́клий, а, е. 1) Привыкший. Я не звиклий був з дітьми. Драг. 63. *2) Обычный, обыкновенный. Франко.
Зви́кнути, ся и зви́кти, ся. См. Звика́ти, ся.
Звильну́ти, ну́, не́ш, гл. Увильнуть, уклониться. Не звильнувши дивиться у вічі.
*Зви́нний, а, е. Ловкий. Франко.
Звинува́тити, чу, тиш, гл. Обвинить. Наїхали судці; судили, судили та й звинуватили того старосту. О. 1862. I. 61.
Звину́ти, ну́, неш, гл. = Зви́ти. Земля мов риза обветшає і небо як одежу звинеш. К. Псал. 232.
Звину́тися, ну́ся, не́шся, гл. Успеть (сделать, возвратиться). Я звинувся і все зробив. НВолын. у.
Звиня́ти, ня́ю, єш, гл. = Вибача́ти. На те просили, що в ріт носили, — звиняйте. Ном. № 12085. *Звині́ть за сло́во, на сло́ві. Извините за выражение. Хот. у. Нік.
Звиса́ти, са́ю, єш, сов. в. зви́снути, ну, неш, гл. 1) Нависать, нависнуть. Ой звисли чорні хмароньки, звисли. Чуб. V. 34. 2) Отвисать, отвиснуть. Тут то страва, тут то люба! покуштуєш — звисне губа. Маркев. 48. 3) С отрицанием: не переставать висеть. Нагаєчка дротяночка з кілка не звисає. Чуб. V. 578. *4) — на ко́гось. Сесть кому на шею, сложить всю работу на к.-н., оседлать кого. А ті двоє не хотять води носити: звисли на Ганку, щоб вона носила. Крим.
*Зви́систий, а, е. Свисающий. Желех.
Зви́сник, ка, м. Обрывистый берег. Угор.
Зви́снути. См. Звиса́ти.
Зви́сока, нар. 1) Высоко, на возвышенном месте. Ой як мені тих дружечок позбірати, ой де мені їх звисока посажати. Мет. 158. 2) С вышины. Твій престол во віки вічні звисока сіяє. К. Псал. 108.
Звита́тися, та́юся, єшся, гл. Поздороваться. Ой вийди, матінко, звитайся, свого дитяти спитайся: де твоє дитятко бувало. Гринч. III. 516.
Зви́ти, ся. См. Звива́ти, ся.
Звитя́га, ги, ж. Победа.
*Звитя́жець, жця, м. Победитель. Сл. Нік.
Звитя́жити, жу, жиш, гл. Победить. Великий князь Роман Ростиславович, звитяживши литвинів 1173 року, впрягав бранців до плуга. Ном. № 663.
Звитя́жний, а, е. Победный.
