Звитя́жство, ва, с. Победа, одоление. КС. 1885. VII. 444.
Зви́х, ху, м. Вывих. Звихнуту руку чи ногу потягують, то звих і проходить. Чуб. I. 130.
Звиха́тися, ха́юся, єшся, гл. = Звива́тися 2. Ой матінко-вутко, звихай же ся хутко, бо ми ся звихали, все село звоювали, чикмани поросили, на весілля спросили. Гринч. III. 511.
Звихну́ти, ну́, не́ш, гл. 1) Свихнуть, сделать вывих. Ручку й ніженьку звихнула. Чуб. V. 668. 2) Изменить. Не женись із цією дівкою, — вона звихнеть, вона любе другого. Александр. у. Слов. Д. Эварн.
Зви́ч, чі, ж. Обычай. Шух. I. 134.
Звичає́вий, а, е. Обычный. Не маємо ні свого українського трибуналу, а ні свого звичаєвого права. К. ХП. 127.
Звича́єк, ча́йка, звичає́чок, чка, м. Ум. от зви́чай.
*Звича́єн, йна, йне. — до чо́го. Привычен. Мені байдуже, я до того звичаєн. Крим.
Звича́їтися, ча́юся, єшся, гл. Привыкать друг к другу, знакомиться. День по дню минає, вечір по вечері, а вони собі усе сходяться та говорять та усе лучче звичаються. МВ. (О. 1862. I. 78).
Зви́чай, ча́ю, м. 1) Обычай, обыкновение. А я такий звичай маю, що по повній випиваю. Чуб. V. 1096. Своїм звича́єм. По обыкновению, по своему обыкновению. Сходились люде і своїм звичаєм навчав їх. Єв. Мр. X. 1. 2) Приличие. І дітки звичай знають. Ном. № 2850. Слово неправдиве звичаю не знає. Лавр. 123. 3) Нрав. Ум. Звича́єк, звичає́чок. Поміж людьми помоталася, звичаєчків та набралася. МУЕ. III. 160.
Звичайне́нький, а, е, звичайне́нько, нар. Ум. от звича́йний, звича́йно.
Звича́йний, а, е. 1) Обыкновенный. 2) Вежливый, приличный. Була звичайна, поважала людей і гріха боялась. Хата, 166. Труби на пса — на чоловіка звичайне слово. Ном. № 3500. Ум. Звичайне́нький.
Звича́йність, ности, ж. Вежливость, приличие. Звичайного звичайністю вітаю, хто входе гордо, — згорда зустрічаю. К. ЦН. 184. Для звича́йности. Из вежливости. Левиц. Пов. 32.
Звича́йно, нар. 1) Обыкновенно. 2) Вежливо, прилично. 3) Конечно, разумеется, само собой, по обыкновению. Звичайно, крадене. Шевч. 585. Було, як почне хто казку казати, звичайно про змія, то так його наче і ввижаю перед себе. Рудч. Ск. I. 130. Ум. Звичайне́нько. Бабуся йому на те звичайненько одмовила. МВ. (О. 1862. III. 55).
Зви́чений, а, е. Приученный. У неї погано діти звичені. Черниг. у. Вони до сього звичені. МВ. (О. 1862. III. 52).
Зви́чити, чу, чиш, гл. Приучить. Це ви так цуцика до рук звичили. Лебед. у. Звичили корову доїтися на налигачі. Борз. у. То він звичений так. Черк. у.
Зви́читися, чуся, чишся, гл. Приучиться, привыкнуть. Щипне або штовхне стиха… та й сама почервоніє, як жар, — засоромиться. Поки ж тільки не звичилася; а як оговталась, обжилася, то пізнали ми тоді, де воно в світі лихо живе. МВ. (О. 1862. III. 41).
Зви́чка, ки, ж. Привычка. Така звичка бісова. Мир. Пов. I. 116.
Зви́чме, нар. = Звича́йно 3. Звичме, московська напасть. Ном. № 847.
Зви́чний, а, е. 1) Привычный. До роботи не звичний. Рудч. Ск. II. 62. 2) Обычный. Кожне стало оглашати звичний подарунок (на весіллі). Мкр. Н. 37.
Зви́чно, нар. 1) Привычно. 2) Обычно, в обычае. К. ЦН. 301.
Зви́ш, нар. Выше; свыше.
Зви́шки, нар. Высотой.
Зві́д, зво́ду, м. 1) Уничтожение, разорение. Так їм на звід пішлось; не один пан у нас звівся; поживе оце, поживе, та й спустує, бур'яном поросте й двір. 2) Обман. Чи її щиро любиш? Бо як єї держиш у зводі, долю її загубиш. Гол. III. 392. 3) Очеп (в колодезе). Ой у полі криниченька на чотирі зводи. Чуб. V. 102. *4) Оборот (в замке). Замок на два зводи запірається. Звен. у., с. Пальчик, Ефр. 5) Род ловушки с пружиной для ловли лисиц, волков и пр. Шух. I. 237.
Зві́дати, ся. См. Зві́дувати, ся.
Зві́ди, дів, м. мн. Выведки, разведки. Піти на звіди. Аф. 449. *Козак, висланий на звіди, вернув. Лепкий.
*Зві́дини, ин, ж. мн. Разведка. Один
