зв'яза́тися, жу́ся, жешся, гл. 1) Связываться, связаться чему. 2) Связываться, связаться с кем. Зв'яжись з дурнем, то й сам дурнем будеш. Ном. № 6170.
Зв'я́зь, зі, ж. 1) Архитект.: связь, соединение. Черк. у. 2) Крепость, прочность. Хоч в семрязі, аби в добрій зв'язі. Ном. № 11250.
Зв'я́ка. См. Зв'я́га.
Зв'яли́ти, лю́, ли́ш, гл. Сделать вялым; обессилить.
Зв'яли́тися, лю́ся, ли́шся, гл. Увянуть, завянуть. Серце моє зсохло, зв'ялилося за сином, що у москалі віддано. Каменец. у.
Зв'я́нути, ну, неш, гл. Завянуть. Травою зв'яло моє тіло. К. Псал. 230.
Зга́, зга́га, ги, ж. 1) Изжога. Ном. № 8163. Неначе згага запекла. Шевч. 401. 2) Жажда. Будеш серед бою згагою томитись, — я подам тобі з криниці водиці напитись. К. Досв. 132.
Зга́д, ду, м. 1) Воспоминание. *Желех. 2) Напоминание. Ні зга́ду, ні спо́гаду. И не вспомнить. Про гроші чоловікові ні згаду, ні спогаду. Гринч. II. 144.
*Зга́даний, а, е. Упомянутый. Сл. Нік.
Зга́дка, ки, ж. Воспоминание.
Зга́дування, ня, с. Воспоминание. Шевч. (КС. 1883. II. 407). Почали ми тиху розмову-згадування. МВ. II. 179.
Зга́дувати, дую, єш, сов. в. згада́ти, да́ю, єш, гл. 1) Вспоминать, вспомнить. Нема гірше, як в неволі про волю згадувати. Хата, 80. Дарувала шиту шовками хустину, щоб згадував на чужині. Хата, 87. Згадай, який прийшов до мене, що ні сорочки не було. Котл. Ен. I. 32. Згадала баба дівера, що добрий був. Посл. 2) — га́дку. Думать, подумать. Не згадаю гадки, не змишлю я мислі. Рудан. I. 13.
Зга́дуватися, дуюся, єшся, сов. в. згада́тися, да́юся, єшся, гл. Вспоминаться, вспомниться.
Згаку́, нар. Зря, необдуманно. Дурню ти божий! Хиба там шлях, чи що? Що тебе згаку понесла лиха година у яку яругу. Харьк.
Згальмува́тися, му́юся, єшся, гл. Сбиться с толку, свихнуться. Далі що йому робити? Зовсім згальмувався: як ні за що стало пити — гавкати нанявся. Гринч. III. 661.
Зга́мкати, каю, єш, гл. Детск.: с'есть, проглотить. І лиш гляди, то і влучає, щоб згамкати мене, як блин. Котл. Ен. V. 13.
*Зганджува́ти, джу́ю, єш, гл. Испортить. Сл. Нік.
*Згане́блений, а, е. Опозоренный. Сл. Нік.
Зга́нити, ню, ниш, гл. Охулить, осудить. А її зганили й обідили і з покоїв вигнали. МВ. I. 52. Так було невістка зганить мене, що я в неї стану чорнійша від землі. Г. Барв. 224.
Зганьби́ти, блю́, би́ш, гл. Опозорить, обесчестить, осрамить.
*Зга́ньблений, а, е. Опозоренный, оскорбленный. Сл. Нік.
Зганя́ти, ня́ю, єш, сов. в. зігна́ти, зжену́, не́ш, гл. 1) Сгонять, согнать с чего, прогонять, прогнать откуда. Послухай ти, чуро: чи то гуси кричать, чи лебеді ячать?.. Коли гуси кричать, або лебеді ячать, то зжени. Макс. (1849), 26. Свою матір рідненьку, удову стареньку, зневажали та з домівки зганяли. Мет. 346. 2) Сгонять, согнать в одно место. Бігає за скотом, зганя докупи всіх. Рудч. Ск. II. 188. 3) — з сві́ту. Губить, погубить, лишить жизни, убить. Чи ж я кого з світу зігнав, чи я в кого одняв? Чуб. V. 233. 4) — ти́рсу. У гребенщиков: соскабливать, соскоблить ножем и сгладить шероховатую поверхность гребня. Вас. 163.
Зѓарбати, баю, єш, гл. 1) Отнять насильно. 2) Схватить. Згарбали злодія у коморі. НВолын. у.
*Зга́рди, ів, ж. Монисто. І не мало десь піде грошей на шовкові хустки та на дорогі згарди, але то байки. Коцюб.
Зга́рен, зга́рний, а, е. 1) = Зуга́рний. Він не згарен, він не здатен мене цілувати, тіки згарен, тіки здатен мене роззувати. Гринч. III. 613. *2) Годный. Усе в неї ні до чого не згарне і не докладне. МВ. II. 94.
Зга́рець, рця, м. Вызженное поле. Бігме, цілий згарець вам скошу. Федьк.
Зга́рище, ща, с. Пожарище. *Желех.
