руські с помочью опізнились, Половці займили Римов и повернули в вежи своі с полоном великим.
Між-тим Игор оставив ся в неволі до весни року слідуючого. Половці обходились из ним людяно, и хоча поставили при ёму 20 сторожів, то однако позволяли ёму іздити из яструбом на лови. Игор прикликав був собі из Русі навіть священника та й службу свою, бо гадав, що сидіти-ме в неволі довго. Але-ж конюший и син тисяцького стали намовляти князя до утечи в землю руську. Спершу не міг Игор с тою гадкою погодитись. Як-же ті товариші недолі ёму сказали, що рознеслась чутка, мабуть-то Половці по повороті с-під Переяслава намірили ёго убити, то почав він на-правду думати про утечу. Відтак умовив ся з вихрестом-Половчином Лавором, и коли вже рішив ся утікати з неволі, післав під вечер конюшого сказати Лаворови, щоби переіхав с конем на той берег ріки Тора. Як стало смеркатись, прийшов конюший та доніс князеви, що Лавор дожидає ёго. Игор вложив тогді на себе хрест, взяв образ святих и піднявши стіну утік з неволі. Сторожа забавлялась весело, думаючи, що Игор спить, але він був уже за рікою та й погнав ся степами. По 11 днях достиг до города Донця у княжестві переяславськім и повернув щасливо у свій Новгород. Опісля поіхав до брата Ярослава в Чернигів, а відтак до Святослава в Київ. Всі князі зраділи радостию за-для свободи Игоревоі и обіцяли ёму помагати дружиною своєю в цілі відомщенья такоі обиди. Два роки опісля вернув ся в Русь також Володимир Игоревич враз из дочкою хана Кончака. И вчинив Игор синови своєму весільє и вінчав ёго с Половчанкою.
Автор загадав був росказати жалібну повість про війну Игореву по подіям сучасним, а не по замислам Бояновим. Споминає однакже про віщого Бояна, соловія стародавніх часів, що́ пісні своі складав по вигадкам поетичним… Игор, богатир пісні, являє ся саме-тогді, коли видить затьміньє сонця, и все своє військо покрите тьмою. Але-ж не зважає на той зловіщий знак и каже дружині: „Лучче-ж нам порубаним бути, ніж полоненим бути… Хочу копьє проломити конець поля половецького —, хочу
