голову свою положити, або шоломом напитись з Дону!“ — В Путивлі дожидає свого брата Всеволода Буй-Тура. Всеволод приходить зі своіми Курянами, и відтак оба брати ступають у похід. Та от, недобрі знамена природні являють ся ім в путі: сонце заступило ім дорогу тьмою; ніч застогнала грозою и пробудила птиці, — звірі засвистали, а Див, бог тьми, кликнув верху дерева. — В пяток рано Русичі потоптали погані полки половецькі, а вже-ж другого дня природа посилає нові знаки зловіщі: з моря идуть чорні хмари, а в них дріжать-блискають сині блискавки… Вітри, Стрибогові внуки, віють від моря стрілами на полки Игореві; земля дуднить, ріки мутно течуть, порохи поля покривають, військові знамена гомонять. Из усіх сторін виступають Половці роями, але Всеволод боре ся з ними хоробро.
Співак, видячи таку тяжку боротьбу, несе ся мислию в давнійші часи та згадує про домашню незгоду князів, бо в ній спочивав зарід тоі недолі, котра недовго опісля всю Русь навістила. Особливо дорікає Олегови Святославичеви, — той бо ковав мечем незгоду-горе и сіяв стріли по землі. З-за того автор Слова зове ёго Гориславичем. Тогді запустіла руська земля: ворони кракали и ділили собі трупи, а галки говорили свій говір. И знову повертає до описанья битви та й каже: „Чорна земля під копитами кістьми була посіяна и кровью полита… Били ся день, бились и другий, а третёго дня к полудневи впали знамена Игореві. И там на березі бистроі Каяли розлучились оба брати… Никне трава від жалощий, а дерево с туги к землі похилилось.“ — По тій страшній боротьбі посмутніла природа и земля руська за-для межиусобиць княжих и нападів половецьких. Плачуть жени руські, — запропастилась лицарська слава великого князя Святослава, що́ поборов поганого Кобяка. Знемогли від смутку стіни городів: туга огорнула Киів. Святослав видить смутний сон… Відтак бояре звістили князеви про недолю двох соколів, Игоря и Всеволода, що́ злетіли з батьківського престола золотого. Святослав ронить тогді золоте слово крізь слёзи и падькає за-для неславноі боротьби своіх синовців.
Поет, видячи Русь понижену, заявляє велику любов до неі, и рад-би ій прискорити поміч в таких злиднях. Про-те
