Жила собі одна коза й мала вона четвірко козенят. Якось ото трапилось їй, що мусила сама відійти далеко, чи то на пашу, чи куди инде. От вона покликала своїх козеняток та й каже:
— Мушу я, мої любі діточки, піти з дому, а вас зоставляю самотніх. Ворітця я замкну, а вам кажу, щоб нікому їх не відчиняли, аж поки не почуєте мого голосу!
Козенятка пообіцяли маму послухати, а коза добре засунула ворітця і спокійненько пішла собі.
Не довго й тривало, як прибігла лисичка та й почала гукати:
— Козенята, мої дитинчата,
Одчинить мені ворітчата:
Принесла я вам молочка
Повні горщенята!
Козенята послухали-послухали, а потім і відповідають:
— Не відчинем воріток,
То не мамин голосок:
Наша люба ненька
Говорить тоненько!
Одже лисичка на те не зважила. За якусь хвильку прибігла знову й почала говорити вже тончим голоском:
