Козенята, мої дитинчата!
Одчинить швидче ворітчата!
Маю про вас молочка
Повні горщенята!
Послухали знову козенята, послухали, та й кажуть:
— Ні,ні! Не відчинем воріток:
То не мамин голосок.
Наша неня гарнісенька
Має голос тонісенький!
Відойшла лисичка знову, а за хвильку вже гукала, яким тільки вміла, тонісеньким голоском:
Козенята, мої дитинчата!
Одчиняйте ж ворітчата:
Несу солодкого молочка
Повнісенькі горщенята!
Послухали козенятка й не могли на той раз впізнати, чи то неньчин голос, чи — ні. Одно й каже:
— То голосок нашої ненечки.
А друге:
— Ні!
Третє мовило:
— Одчинемо!
А четверте:
— Ні за що!
І не могли вони ніяк порозумітися, що́ саме треба зробити. Спочатку сперечались, а потім почали битись. Та так завзято одно одного лобами штовхали та вовтузились, що й ворітця висадили. От тоді лисичка поміж них ускочила і всіх чотирьох поїла.
