Сторінка:Словянські народні казки (1919).djvu/7

Матеріал з Вікіджерел
Цю сторінку схвалено

Козенята, мої дитинчата!
Одчинить швидче ворітчата!
Маю про вас молочка
Повні горщенята!

Послухали знову козенята, послухали, та й кажуть:

— Ні,ні! Не відчинем воріток:
То не мамин голосок.
Наша неня гарнісенька
Має голос тонісенький!

Відойшла лисичка знову, а за хвильку вже гукала, яким тільки вміла, тонісеньким голоском:

Козенята, мої дитинчата!
Одчиняйте ж ворітчата:
Несу солодкого молочка
Повнісенькі горщенята!

Послухали козенятка й не могли на той раз впізнати, чи то неньчин голос, чи — ні. Одно й каже:

— То голосок нашої ненечки.

А друге:

— Ні!

Третє мовило:

— Одчинемо!

А четверте:

— Ні за що!

І не могли вони ніяк порозумітися, що́ саме треба зробити. Спочатку сперечались, а потім почали битись. Та так завзято одно одного лобами штовхали та вовтузились, що й ворітця висадили. От тоді лисичка поміж них ускочила і всіх чотирьох поїла.