Почувши своє наймення, Яговинки перелякалися, але ж ще якийсь час зрікалися признаватись й казали, що нічогісенько не знають ні про дідуся, ні про його очі. Тоді роспалився хлопець гнівом, вхопив всіх трьох сестер і потяг їх до халупи. Увійшов до хати й кличе дідуся, що б той пішов вкупі з ним, бо, мовляв, є для нього такий лікарь, що поробить йому нові очі. Старий, хоча й не дуже тому повірив, але ж радо згодився, бо хто б же не пішов по свої очі хоч і на край світа!?
В правій руці Яначек тримав лихих Яговинок, а лівою вивів дідуся з халупки. Коли ж вони прийшли назад на пригорок, попрохав Яначек старого сісти та відпочити, поки він приведе лікаря. Потім, відійшовши з Яговинками на-бік, почав їм загрожувати, що він їх на шмаття пороздирає, коли вони йому не скажуть, де подівали очі старого.
Довго Яговинки не хотіли признаватись, але, побачивши, що непереливки, повели юнака до однієї печері, що б він там очі вибрав сам, а їх відпустив на волю. В печері була сила силенна всяких очей і тяжко було вибрати з них потрібні. Були тут очі й усяких людей, було багато й звірячих. Нарешті вибрали Яговинки пару й понесли старому.
Та тільки ж, коли вложили їх дідусеві в ямки, то старий почав ремствувати:
— Ой, лишенько! То ж не мої очі. Ними я бачу лише самих котів!
Тоді Яначек напустився на Яговинок, що він їх на смерть повбиває, коли вони не дадуть негайно добрих очей дідусеві. Яговинки принесли знову ще одну пару, а коли старому їх в голову положили, то знову він жалівся, що бачить лише самих ведмедів.
Тоді Яначек не мав иншої ради, — і задушив найстаршу Яговинку. Страшенно перелякалися дві молодчі
