й пообіцяли віддати вже старому його власні очі. Принесли ще двоє й встромили дідові під лоба в ямки. Він, ледве трохи оговтався, а потім як не закричить:
— Нехай мене Господь милує, одже я бачу самих Яговинок!
Тоді Яначек, його розважаючи, й каже:
— Не бійтеся, тату, вони вже вам не зроблять шкоди: вони в мене в лабетах.
Вхопив потім обох разом і задушив ожиновим бадиллям. А далі всіх трьох кинув у болото.
Найпевніще, що ті три Яговинки були останні у всій Чехії, бо від того часу не було вже чутки, щоб де з'явилася хоча б одна.
Але, що Яговинки — лиходійні створіння, — про те знають добре й там, де навіть не чували цієї казки.
Не дурно ж на лайливих бабів та на лихих жінок скрізь говорять:
— Ну, то — справжня Яговинка!
Або:
— То — чиста Яга!…
Був собі один король; звався він Коятою й мав бороду по коліна. Три роки жив він уже зі своєю дружиною, а дітей не мав. Дуже те короля засмучувало.
Одного разу виїхав король зі своєї столиці, щоб подивитися, що робиться у нього в королівстві. Розлучившися з королевою, вісім місяців проїздив він ріжними країнами, а на прикінці дев'ятого місяця під'їздив назад до своєї столиці.
