А був в тій стороні один пастух і мав він сина, якого звали Юрком.
От якось той Юрко й говорить:
— Я таки теж піду, може б я її розсмішив! Я від вас, тату, нічого не візьму, тільки саму козу.
А батько йому й одказує:
— Про мене, йди!
А коза та була не проста: коли було Юрко тільки схоче, то вона кожного біля себе вдержить, і мусить при ній той чоловік зостатися.
Так от взяв він тую козу й пішов. І зустрів він такого чоловіка, що держав одну ногу на плечі.
Юрко й питається:
— Чого то ти задрав ногу на плече?
А той йому:
— Бо коли я її з плеча скину, то враз скочу аж на сто верстов!
— Куди ж ти йдеш?
— Іду я найматись, хто мене візьме, тому й служитиму.
— То ходім зо мною!
От і пішли вони далі та й спіткали ще одного, у якого на очіх висіла дощечка.
— Що то в тебе на очіх дощечку причеплено?
А той:
— Бо, як тільки я її зніму, так буду бачити аж на сто верстов.
— Куди ж ти йдеш?
— Та йду найматись. Може ти хочеш мене взяти на службу?
— А чому й ні? — Візьму, ходім зо мною.
