Сторінка:Словянські народні казки (1919).djvu/81

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Цю сторінку схвалено

— А що ж саме?

— Та що ж, — кажуть вони йому, — он там, аж за сто верстов відціля є така а така криниця. Коли ти з неї за стільки-то хвилин принесеш оцей кухлик води, тоді дістанеш тую дівчину.

Тоді Юрко й каже тому, що тримав ногу на плечі:

— Ти говорив, що, коли скинеш тую ногу, то опинишся аж за сто верстов.

А він йому:

— Казав, і я того докажу!

Скинув ногу, скочив та й був там. Але ж минуло вже чимало й часу, пора б йому й назад повернутися, а його все нема. Тоді Юрко й каже тому, другому:

— Ти оповідав, що коли знімеш зі своїх очей оту дощечку, то можеш бачити аж на сто верстов. А поглянь лишень, що ж він там таке робить?

— Гей, пане, та він бо там лежить! Гей, гей, панюню, та він же там заснув!

— Це справа кепська, — каже Юрко — швидко вже й час мине!

От же той третій, що оповідав, ніби-то, коли він свого пальця вийме, то добризкне аж на сто верстов, як тільки Юрко йому звелів, як пирскне!

— А ну, дивись краще, чи він там ворушиться?

— Еге, пане! Він уже встає, утирається, о, вже набірає воду!

А той тільки раз плигнув і вже був тута, саме в час.

От же ж ті, королівські, почали Юркові говорити, що мусить він ще раз їм довести свою спритність. Кажуть йому, що там, десь у скелях є такий