— А чому б мені й не мати, коли я оце добре наїлося?! Ззіло я бабу з прялкою, ззіло діда з дзигликом, ззіло прачку з кошиком сорочок, та ще й вас усіх поїм!
Вояки гадали, що то воно жартує, але й оглядітись не встигли, як курятко їх усіх подзьобало, як пшеницю.
Потім знову пішло собі далі, весело підскакувало та кукурікало. Коли це йому на зустріч кіт. Котик ще здалеку його наглядів, а коли воно підійшло ближче, то й він промовив так, як і всі попередні:
— Курчатко, курчатко, маєш ти повне волятко!
Курятко засміялося та й відказує:
— Ще б пак я не мало повного во́ла, коли ж я сьогодня добре наїлося! Ззіло я діда зі стільчиком, ззіло я бабу з прялкою, ззіло й прачку з сорочка́ми, ззіло цілий загон вояків, а оце ще й тебе ззім!
І не встиг кіт оглянутись, як уже був у во́лі!
Але ж він знав, як собі допомогти: розшкрябав курчаті воло та й виліз геть. А вже за ним вимаршував загон вояків, вилізла прачка з своїми сорочка́ми, за нею — бабуся з прялкою, а нарешті — й дідусь зі стільчиком.
Прачка пішла прати, вояки пішли робити свої вправи, а дід з бабою — додому.
Котик же від них собі випросив, що б дозволили йому курятко ззісти за те, що він їх всіх визволив. Дід та баба радо на те пристали, а котик так смашно пола́сував, що ще довго після того облизував собі вуса!…
