Був у одної бабусі котик і раз-у-раз злизував їй з молочка сметанку. Вже вона йому й кожушок увесь мало не обідрала, але ж нічого не помагало! От і каже баба дідові:
— Діду, мусимо ми котика повісити: страшенно краде!
Кіт, таке зачувши, чкурнув за двері та й побіг у хлів до барана:
— Братіку баранчику, мої пани хотять мене повісити!
— Давно б уже час! — засміявся баран.
— Але ж тебе так само хотіли зарізати, — промовив йому кіт.
Тоді вже й баран перелякався та й каже:
— Тікаймо, брате, до лісу!
От котик від'язав барана, сів йому на спину та й побігли вони в ліс. Блудили по лісу цілісенький день й страшенно зголодніли. Коли дивляться — лежить вовча голова. Вони її забрали та й пішли далі. Як вже споночіло, угляділи вони в лісі вогник й подались до нього. Прийшли й бачуть: сидять довкола вогню аж шість вовків — три старих, а троє молодих. У барана враз стала манісенька душечка: так він ізлякався; але ж котик йому пошептав на вухо:
— Нічого, братіку, не бійся! Покинь вовчу голову за кущ та йди за мною.
Скочив кіт на землю й привітався з вовками. А потім почав просити, що б дозволили вони йому з ба-
