Дідусь оце й скаже, що те курчатко щось дуже багато ззідає пшениці, а бабуся йому зараз:
— І що тобі таке сниться, діду?
А курятко їло стільки пшениці, що старим вже не вистачало й на коржі. І що більше підростало, то все дужче хотіло їсти…
Якось одного дня бабуся смутна сиділа біля прялки, а дідусь поблизу на стільчику. Не хотілося їм говорити, бо не мали вони, чого їсти. Коли це прийшло курчатко та й просить пшениці.
— Ти вже у нас все поїло, — сумно відказує йому бабуся, — хіба, що нас ще поїси!
І ледве оте вона промовила, курчатко роззявило дзьоба та й ззіло дідуся й з дзигликом; дзьобнуло вдруге — і ззіло бабусю з прялкою.
От так добре їм віддячило!…
Потім пішло собі геть і весело мандрувало та кудкудахтало. Коли це йому назустіч прачка з сорочка́ми. Поглянула вона на курчатко та й каже:
— Курятко, курятко, маєш повне волятко!
А курчатко засміялось та й відказує:
— А ще б пак! Я ж бо ззіло діда з стільчиком та бабу з прялкою, а це ще й тебе іззім!
Прачка злякалася, але ще й утікати не подумала, як курчатко її ззіло.
Тоді курчатко пішло своєю дорогою, весело підстрибувало та сокори́ло. Коли це йому на зустріч загон вояків. Здивувались вони, його побачивши, та й кажуть:
— Курчатко, курчатко! Маєш ти повне волятко!..
Курятко засміялося та й відповідає:
