веті Олександровні Іляшенко. Як жінка одного з найбільших землевласників на Катеринославщині, вона займала високе становище в очах місцевої адміністрації. В неї перебували мої осиротілі дітки в чудовому панському будинку в Афанасіївці, 60 верстов од Катеринославу (Новомосковськ. пов.). Лизавета Ол. була дуже добра жінка і, не маючи своїх дітей, оточила найбільшою любовю моїх. Щомісяця вона привозила Мишу й Любу на побачення до мами. Миші було вже 5 років і він із ненавистю ставився до жандармів, що раз-у-раз забирали в нього маму. Маленька трьохлітня Люба не розуміла політики, вона обіймала за шию старого жандармського полковника (він давав дозвіл на побачення) і вимагала в нього одного: «випустіть мою маму, пустіть мою маму!« Але полковник не міг виконати природного бажання дитини з золотими кучерями, бо вся моя справа, »дєло«, була не в його руках, і навіть мій чоловік не знав, де вона, куди кинутися, щоб скоріше вона розвязалася.
В таких умовах я прожила 13 місяців: читала, писала[1], зустрічала зиму, весну, літо; двічі дерева губили листя, поки я повернулась до дітей і до чоловіка. Я бачила, як тяжко це відбивалося на його здоров'ї, як він марнів, щоразу то більше, коли приїздив до мене. Ці приїзди до того ще й коштували дорого, а платня статистика була дуже невелика. Нескоро дізналися ми, за які гріхи мене так тяжко карано. Ще в той час, як я була в Єлисаветі, десь на Харківщині попалась якась революціонерка з пашпортом моєї небіжки сестри Марії Ліндфорс і, вагаючись, сказала, що має той пашпорт від мене. От і полетіли телеграми арештувати мене. Перші допити нічого не вияснили, бо на них мені ставили звичайні запити, що їх ставлять кожному арештованому. Тільки вже десь перед Різдвом прийшли папери цілого слідства, і мене стали запитувати про якусь цілком невідому мені революціонерку. Як виправдатися, коли я сама щиро не памятала, кому саме я дала цей пашпорт? Памятала тільки, що в якусь революційну організацію. Коли Олександер поїхав у Харків до того жандармського полковника, що мав у своїх руках мою
- ↑ За ці довгі місяці я написала книгу для дітей, що потім її видав у Києві Іогансон, писала до одеських часописів, складала оповідання для моїх дітей.
