з ним в Українському Міністерстві Освіти. За гетьмана був короткий час він міністром освіти і йому пощастило провести штати Київської Академії Наук. Також приймав участь у мировій делегації з Ризі, відтак був призначений сенатором. Останній раз я бачилася з ним в 1920 р. в Києві, де вже панували большевики. Петро Януарович працював в бібліографічному журналі »Книга«. Він почував себе дуже погано і морально і фізично. Я запитала його, чому він не виїде закордон. — »Ні вже, — сумно сказав він, — куди мені вже їхати, добрався до Києва, тут вже й умру!« І справді, через два роки він помер в страшних умовах: зовсім хорий, голодний в правдивому значінню слова, цілком самітний, він, що так любив людей і так багато віддавав їм своєї праці, своєї любови.
В Петербурзі в ті часи (1905–6 роки) було дуже багато української молоді. Вона була досить обєднана, і молода Громада складалася із студентів усіх вищих шкіл Петербургу. Але клімат і погані умови життя дуже впливали на стан здоровя, на настрій наших синів південного краю, і чимало їх вмирало від сухіт, хорувало на нервові хороби. Все це навело Стебницького й Солодилова на думку зорґанізувати товариство ім. Шевченка для допомоги українській молоді, що студіює в Петербурзі. Метою цього товариства було збирати гроші на цю допомогу і обєднати коло цього діла заможніших петербурзьких українців. Особливе співчуття цьому товариству виявили на початку старий Пелехін, адмірал Алексіїв і пані Красовська. Гроші збирали підписними листами і концертами. Українські концерти в Петербурзі дуже любили не тільки українці, але й російська публіка, за гарну музику. Майже завше до участи в них запрошували зі складу імператорської опери артистів, що співали українські пісні. В орґанізації цих концертів активну участь брала Маруся Забіла, п. Гребенюк. У складанні програму звичайно брали активну участь Заремба та Олександер Олександрович. Але на ті часи можна було вибирати лише з творів Лисенка, бо инші композитори — Сениця, Стеценко ще не виступали, як композитори, а Степовий що-йно видав коштом Благодійного Товариства свої перші романси. Але як суворо не переводили вибір музичних творів, ніколи не можна було уникнути, щоб на bis яка-небудь, хоч би й найслав-
