Сторінка:Софія Русова. Мої спомини. 1937.pdf/284

Матеріал з Вікіджерел
Ця сторінка вичитана

не було легко. У нас була така велика родина, що Шаповал, коли прийшов до нас, аж ахнув: „Та-ж у Вас не родина, а ціла громада!“ — сказав, сміючись.

У травні 1924 р. знову довелось мені їхати, як голові Жіночої Національної Ради, до Копенгаґи на засідання Виконавчого Комітету Міжнародної Жіночої Ради. Там мала чимало неприємностей від польської представниці пані Шебеко. А ще більші неприємності чекали мене після цього Зїзду. Центральний Комітет в присутності його президентки, пані Аберден, почав доказувати, що Українська Жіноча Національна Рада не має права входити в склад Міжнародної Ради, бо це еміґраційна орґанізація, яка не має своєї держави. На Загальному Конгресі в Вашінґтоні наша участь всеж була признана, але я одержала від пані Аберден лист, в якому вона повідомляла мене, що „Малий Комітет“, що зібрався в Женеві, ухвалив виключити нашу Українську Раду зі складу Міжнародної Ради усе на тих основах, що не маємо своєї держави. Ми відповіли довгим листом, в якому вияснювали усю несправедливість і образливість такої постанови, але на нього відповіла п. Аберден лише кількома фразами співчуття й бажанням скоріше вернутися нам додому. Ми вирішили залишити свою орґанізацію в тому стані, в якому вона була, й повідомили усі Національні Ради про зроблену нам образу та одержали слова співчуття лише від Грецької Національної Ради. В 1930 р. Виконавчий Комітет Міжнародної Ради зібрався у Відні й, на бажання Віденської Жіночої Ради до Міжнародньої Ради. Але на цей нальної Жіночої Української Ради, а також посолки варшавського парляменту п. Рудницької, я знову подала заяву про необхідність приняття нашої Української Жіночої Ради до Міжнародної Ради. Але на цей лист ми не одержали навіть відповіди, хоча приватно п. Аберден і Генеральна секретарка Міжнародньої Ради все були зі мною дуже сердечні. Тяжко було переживати цю образу. Ми не переривали своїх звязків із жіночими орґанізаціями цілого світу, повідомляли їх про убивство Надії Сировцевої большевиками, про злочинну смерть Петлюри і т. і.

Тимчасом у Празі еміґрація все збільшувалась. Приїхали з Берліна Сімович, Мірні. Іван Іванович Мір-