дування!«. Щодо моєї сестри, то вона була занадто добра, щоб хоч колинебудь зі мною суворо обходитись. Молода, зовсім самітня, привязана до хати і господарством і моїм вихованням, вона не мала коло себе нікого; з батьком у неї не було щирої інтимности, я ставала для неї й подругою в житті і навіть довіреним другом її дівочих мрій.
Так на початку визвольного руху несподівано заїхав у наші нетри якийсь професор Шперлінг з листом від мого брата, що жив у Петербурзі. Мій брат, учень Пажеського корпусу, гвардійський старшина, страшенно нудьгував на військовій службі і піддержував зносини з визвольним рухом серед цивільної петербурзької молоді. Проф. Шперлінг прожив у нас лиш кілька день, але ввесь час розмовляв із моєю сестрою; і коли він поїхав, то завіз із собою і частину її серця. Немолодий, не дуже гарний, з великими синіми окулярами, він опанував це серце не красою своєю, а тим живим словом, розумними думками, запалом громадського ентузіязму. Мені самій довіряла бідна моя сестра таємницю свого серця.
Завжди бувало ввечорі, коли кінчалась вечеря, вона укладала мене спати; і чимало ми розмовляли тоді з нею. Літом нам часто тоді приносили просто з льоху величезний глек суниць і весело було їх їсти без тарілок, без цукру, наколюючи на шпильки соковиті ягоди, що пахли лісом, глицею. І тут починалась у нас сердечні балачки. Ті романи французькі, що я вичитувала їх моїй ґувернантці, рано розяснили мені романічні почуття, і ще не маючи десять років, я вже добре розуміла кохання, розуміла всю нудьгу невдоволеного серця моєї сестри. І сама я інший раз віддавалася якимсь неясним мріям, оманам. От-от надїде до батька якийнебудь далекий сусіда, вразить мою дитячу уяву чи то якимсь небуденним виглядом, чи то чимсь незвичайним у поведінці і я вже думаю про нього, уявляю собі його героєм якогонебудь роману. Мені не було ще чотирьох років, як мене, ще за життя моєї матері, заручили з Дмитром Лизогубом, але ні в дитинстві, ні дорослими, ми хоч і належали до тієї самої політичної партії, з ним не зустрічались. Я познайоми-
