Цю сторінку схвалено
Георгіївської церкви. Ох, як я памятаю цю гробницю, я ходила туди майже щодня. Тільки наприкінці лютого дістали ми дозвіл. Домовину поставили на зелений військовий фурґон, що залишився в батька ще від його походів, запрягли наших білих коней і повезли по шосе через Чернигів, а ми втрьох — я, сестра і брат поїхали на другий день поштовими: було холодно, лютий закрутив свою останню заверюху, тяжка була ця подорож. Тяжко було вступити в цей рідний дім у Алешні, повний ще недавньої присутности батька. Поховали його коло матери в тій самій каплиці.
Як страшно нам було з сестрою почувати себе сиротами!
