Недурно в народніх українських думах і взагалі в народній поезії часто висловлюється цю пошану: так (в думах) молитва матері рятує сина від усякої недолі на морі й на землі; не має долі той син, що зневажив свою матір хоч би образливим словом. Нема в европейській поезії такого ніжного й глибоко-поважного вислову до матері, що його дає нам наш правдивий народній поет Т. Шевченко:
У нашім раю на землі
Нічого кращого немає,
Як тая мати молодая
З своїм дитяточком малим.
Або в поемі „Марія”, „Неофіти”, „Мати покритка”. В цих творах великий поет ідеалізує українську жінку вже не тільки як породильницю дитини, але як свідому її виховницю, що співчуває великим ідеям своєї дитини.
Оце розуміння високих гуманістичних ідей і є перший вираз духового розвитку жінки. А що наш великий поет назвав „своєю донею” одну з таких українок, що зрозуміла несправедливим стан нашого поневоленого народу і для протесту проти цього знайшла живе гарне слово в нашій народній мові — то й ми можемо цю українку, Марію Марковичеву, відому під псевдонімом „Марко Вовчок”, визнати, як першого „кроткого пророка”, що відкрив двері для протесту проти всякого поневолення, а впершу чергу поневолення жінки-матері. І в цьому жіночому пробудженні грає ролю не так сама Марко Вовчок, як те значення, що його надав їй Шевченко. Він у неї захотів втілити ту ідею, що знаходиться в вище зазначених його поемах і в присвяченому їй вірші „Сон”:
І сниться їй той син Іван
І уродливий і багатий —
Уже не панський, а на волі
І на своїм веселім полі
У двох собі пшеницю жнуть…
Мов новий світлий обрій розяснився перед українським жіноцтвом; певна мета зазначилася для життя — визволення рідного народу, і захопились нею жінки. Одні палко віддались політичній боротьбі й сміло стали поруч з тогочасними південними революціонерами. Їх імена свято бережемо в памяті — це Маруся Ковалевська й Людмила Волькенштайн; вони віддали своє життя цій ідеї — одна закін-
