— 14 —
Свідомо зміцнялось єднання з Україною Наддніпрянською й росло бажання виявити себе, як щось особливе, українсько-галицьке. Молодь гаряче хапалась за можливість використати всі можливості свого австрійського конституційного ладу. Один часопис виникав по однім, повставали товариства — ріжноманітних потреб і змагань; скликалось зїзди, віча; працювали „Просвіти”. Але в усьому цьому поступовому русі на перешкоді ставала темнота народніх мас, брак освіти, не тільки в нижчих, але й у середніх верствах суспільства. Жіноча освіта по селах майже не існувала. Тільки в 1872 р. заведено шкільний примус для дівчат і під страхом кари почали вони ходити до школи, але шкільна наука визначається на селі такою непотрібною, що, відбувши її, дівчата й не заглядають до книжки та швидко забувають читати й писати.
Щодо загального руху, що запанував в 70-х і 80-х роках, його майже увесь, щодо національного напрямку, провадили священники та їх сини. Щоб параліжувати його, міністр Голуховський видає розпорядження, щоб зменшити їх прийом до духовних семінарій. Але ці сини священників, яким перешкоджали вчитися після цього розпорядження, кинулись до університетів і вчилися у Львові, Пешті, Кракові, за кордоном Австрії. І тут, далеко ширша й далеко вільніша, університетська наука скріпляє поступовий розвій молоді, подає їй нові, досі не освідомлені гадки, наміри, змагання. З вищих шкіл виносила молодь нові думки про націоналізацію, демократизацію суспільства. Це одбивається на пресі, на літературі — ростуть переклади з чужих мов, реалістичний напрямок тогочасної французької белєтристики Золя, Л. Франса, Мопасана, німецьких письменників, пояснює в цілій низці статей Франко в новозаснованому місячникові — „Літературно-Науковім Вістнику”.
Серед цих широких нових питань — літературних, соціяльних та політичних—жіноча справа здавалась чимало кому з поступовців занадто малою, яка мусіла сама собою розвязуватися разом з усіма головними питаннями, але на розвиток якої вони жадної допомоги не давали.
З болем у душі пише Кобринська: „В тім часі зорганізувалася третя вже партія в краю, звана радикальною, і стала видавати часопис „Народ”. Деякі жінки дуже числили на ту партію, котра положилла своєю ціллю стояти за права робітних людей, на підставі, що питання жіноче є також лиш питанням праці, зарібку і платні, а затім є питанням робіт-
