тячого театру і оповідання. Вона майже перша почала в них виводити не лише народне селянське життя, а й панське, побут інтеліґентів, української молоді і в них проводила свої улюблені думки. Але вони мало художні і мають цінність історичну та за ці самі її думки. Вся сила, усе велике значення О. Пчілки — це її громадська постать на тлі українських настроїв, українських ситуацій 70 років минулого століття і перших 20 літ XX віку. Вона довго зостанеться нам дорогою не лише за свої безкомпромісові переконання, а ще й за те, що вона виховала Україні такого великого мужнього поета з таким широким світоглядом, як Леся Українка.
Коли згадаю цю нашу талановиту поетку, встає переді мною наша перша зустріч.
Тихого літнього вечора (в кінці 80-их років) підходив наш парохід до Херсонської пристані. Я їхала з двома моїми дітьми з одного заслання в друге, з Верхнєдніпровська до Алешок, у Таврії у великих містах України заборонено було мені жити. Чоловік мій працював у Херсоні, як земський статистик, то й мені з дітьми дозволено поселитися під доглядом поліції в маленькому містечку Алешках, поблизу Херсону. Ми їхали пароплавом цілий день з Никополя й захоплювалися красою долішнього Дніпра, його шириною, бистрою течією і безмежним степом, що розглягався по обох його боках. Минули Каховку, Берислав і от уже Херсон, кінець нашої мандрівки. На пристані повно людей, і діти вже шукають між ними постать батька. А там і не сам тато, а увесь його статистичний відділ, як пізнаю по обличчях знайомих статистиків. От перекидають уже східці, нас окружають товариші мого чоловіка, мене знайомлять з панею Василевською, — вона дивиться на мене своїми гарними, трохи прижмуреними, короткозорими очима, і ми зараз же в цю першу хвилину почуваємо певну близькість, яка стала підставою нашої дружби. Життя нас часто потім розділювало, розлучало на довгі роки, але не сміло рвати наших взаїмних дружніх відносин, які зараз-же навязувались із першого слова розмови.
