скають а других птахів на ті місця, де вони вже росташувалися та звикли ловити рибу.»
«Дивись», трохи не крикнув Юрко, «зловила рибу та ще й грається.»
Зімородок справді вихопив з води чималу рибу, двічи її підкинув у повітрі, знову зловив дзюбом і одразу проковтнув.
« Це щоб вона головою вперед у горло йшла», пояснив Павлусь. «От якби кубло знайти! Мені Ванька Гриценків казав, що він натрапив на одно. Рибачки риють у землі нірку або займають чию-небудь чужу; птиця вона досить велика, то нірку треба чималу, а инший раз трапиться в тому місці або камінюка, або товсті коріння, то так їм бува тяжко, що доводиться деколи кидати роботу та роспочинать десь у другому місці, де ґрунт мякший».
«А він кубло коло води робить?»
«Буває, що при воді в березі, а буває й так, що десь далі в дуплі якого-небудь дерева. Кубло смердюче страшенно, усякі недоїдки риби догнивають, але воно завжди добре заховане, чи гіллям прикрите, чи камінням. Ну, ходім, он і його пара до нього летить».
Юрко побачив другого рибачка такої ж краси. Птиця, скиглячи, летіла низько понад самою водою, а потім сіла коло своєї пари. Хлопці пішли вгору на високий берег. Тут був мішаний гай з клену, вязів, дубів та грабів. Недалеко був зруб; декілька селян рубали дерева на дрова, там стояла фура, тут був і хмиз Павла. Він привітався з селянами, добре звязав свій оберемок хмизу й перекинув його через плече на спину. Хлопці повернули додому. Йдучи тим самим високим берегом, що поріс деревами та кущами, вони побачили, як між гущавиною майнула руда шкурка, і зза одного дерева з'явилася гарна постать куниці. Вона тримала в зубах невелике зайченятко й хитро обдивлялася навкруги.
