усього 4 пальці й до того без плавної плівки межи пальцями, а на задніх, більш довших, аж 5 пальців з плавною плівкою межи них. Вчитель звернув увагу учнів на те, як вона добре ними пливає, гребе, мов справжніми веслами, притягаючи короткі передні лапки до тіла. Задні довгі ноги дають їй змогу досить високо плигати.
«Гляньте їй до рота», казав учитель, роскриваючи тонкі губи широкого жаб'ячого рота, і показав пусті беззубі щелепи й величезний липкий язик, подвійний наприкінці. »Цей язик міцно тримається спереду рота, а задній кінець вільно викидається й хапає всяку здобич — мух, бджіл, ріжних комах, аби тільки вони були живі: нерухомої поживи жаба відвертається і не бере її. Очі в жаб дуже великі й добре бачать, а у воді закриваються прозорою плівкою. Оце поза оком кругла дірка, затягнена тонесенькою шкіркою — то її вуха. Понад ротом дві ніздрі, які теж закриваються шкіркою, коли вона в воді.»
«А чого вона не здихає», спитала одна з дівчат: «Ось я вже як довго тримаю її на руці, аджеж вона може лише в воді жити?»
«Ні. Всі жаби належать до тих тварин, що звуть їх земноводні», казав учитель. «Вони живуть у воді, хоч однаково гарно почувають себе й на землі, але завше тримаються побіля води, бо не зносять дуже сухого повітря. Крім легенів, що їми вони дихають повітрям, кров у них очищається й під шкірою. Тому то шкіра й повинна бути у жаби завше вохкою, бо лише через вохку плівку просякає повітря необхідне для очищення крови. Весною всі земноводні йдуть у воду й кладуть там свої яєчки.»
«Ось вони, ось», гукнув Юрко, паличкою дотикаючись до драглистої грудки, що він зловив. В прозорій слизі виразно визначалися темні кульки — саме яєчки.
