«Так, так», казав учитель: «ця слизь захищає яєчки й за кільки днів, коли весна тепла та соняшна, з яєчок вилуплюються пуголовки».
«Он тут у цій калюжі дивіться, Григоріє Федоровичу, цеж ополоники або пуголовки плавають?», спитала Оля, присівши на почіпки над невеличкою калюжою коло ставка».
«Авжеж вони», одповів учитель: «Скрізь їх тепер є — і в струмочках і в усяких калюжах».
«Які гарненькі, а як тріпочуться й плавають», казала Катря, придивляючись до маленьких, майже прозорих створінь.
_%D1%81%D1%82%D0%BE%D1%80%D1%96%D0%BD%D0%BA%D0%B0_29.png)
«Оці, дітки — жаби,» казав далі учитель, «уже зовсім не можуть жити без води, поки не перейдуть через кілька одмінних станів життя. Ось тут у калюжі можемо бачити їх ріжні віки. Ось маленький — бачите, тільки тіло маленьке, коло роту дві присоски, якими він присмоктується до водяних рослин. По боках голови зябри, якими він дихає. Далі виростає довгий хвіст, як в оцього ополоника: він їм дуже добре пливає, потім зовнішні зябри ховаються під товстими шкіряними фалдами й розвиваються внутрішні зябри на зразок риб'ячих. Разом із цим з'являються спочатку задні, а потім передні ноги. Тоді хвіст потроху зникає, внутрішні зябри заміняються легенями й замість ополоника вискакує на берег молоденька жабка…»
