«Дивись, знову на квітці такий саме метелик», сказала Оля.
«Ні, це вже не такий», сварився Юрко: «в мого були по кутках крилець гарні червоні плями, а в цього їх немає».
«Це та сама порода», пояснила мама: «так звана Аврора. Тільки тепер на квітці сидить самочка, а ти зловив самця, що завжди чепурніше розфарбований. От як не будеш лякати метелика, то можеш його добре розглянути.»
Діти заніміли на своїх місцях, а мама тихо казала:
«Бачите, як він п'є своїм язиком, що зветься ссавчиком, сок з квітки й як тріпочуться його ніжні крила, вкриті кольоровим порохом? Ніжки його надто тонкі, щоб ними ходити, він ними лише перелазить з одної стеблини на другу. На круглій голові два ока, довгі вусики — ними він завше все лапає.»
Оля аж руки склала, наче на молитву, так задивилася на гарного метелика. Юрко ще був лютий на свою невдачу, він навмисне махнув сачком, метелик злякався й полетів просто вгору.
«Ходімо, Олю,» сказала мама: «я покажу тобі, де ти завжди зможеш спостерегати ріжних метеликів і їх гусельниць.»
«Ой, тіточко, я ненавижу гусельниць!» крикнула дівчина: «такі бридкі, волохаті».
«Але ж з них виходять красуні-метелики»: заспокоювала пані.
З листа вишні саме злетіла т. зв. бояришниця — біленький простенький метелик.
«Подивись, що̀ вона залишила на листі», сказала пані, зриваючи листок.
Діти побачили на йому купку дрібнесеньких, мов бісер, чи пацьорки, яєчок.
