«Скоро з кожного яєчка», казала мама, «повиходять гусельниці. На зіму вони роблять собі торбинку з листя, яку скріплюють своєю слиною. В такій торбині їх зімує кілька штук. З весною вони прокидаються від зімового сну й починають страшенно багато їсти. Ось гляньте на цю яблуньку: вона вже не дасть нам цей рік яблук.»
Мати нахилила гілку майже зовсім оголеної яблуні. Діти аж одскочили: уся гілка з поточеним листом була вкрита чорнуватими гусельницями.
_%D1%81%D1%82%D0%BE%D1%80%D1%96%D0%BD%D0%BA%D0%B0_46.png)
«І як то так виходить, що з таких гидких створінь, «задумливо казала Оля,» виходять такі гарні метелики!»
«Бувають гусельниці дуже гарні», казала мама; «я раджу тобі зробити садок, в якому ріжноманітні гусельниці на твоїх очах будуть жити й перетворюватися спочатку в ляльок, а потім у пишних метеликів.»
«Садок ще заводити для такої погані!« з призирством одмовив Юрко: «та я на їх і дивитись не хочу.»
