мічною. А ще як стукне ранішній морозець та обмерзнуть усі пір'я дрофи, то вона стає такою важкою, що не може знятися, щоб летіти. Тоді їх можна легко усіх переловити. Аж як сонце їх пообсушує, тоді вони можуть летіти. Але взагалі вони не тільки добре літають, а й бігають дуже скоро. Коли перелітають на південь, то звичайно летять лише вдень, а вночі спочивають усі гуртом. Летять досить низько понад селами, понад містами, завжди в ясні соняшні дні, проти вітру, перелітають Чорне море й на південному його березі перечікують весну, або в Криму, чи на Кавказі. До нас вертаються наприкінці березня. Спочатку, поки немає де ховатися, тримаються великими табунами з вартовими, щоб бути напоготові проти всякого ворога. А як зазеленіють степи, то вже розбиваються на невеликі табунці, а тоді вже самці починають токувати, це б то всякими танцями, скоками стараються привабити до себе ту або другу самочку, щоб не бурлакувати йому на самоті. Тут між самцями часто виникають сварки, бійки, і так захоплюються вони своїм токуванням, що можна непомітно підійти до них і стріляти з рушниці. Вже в травні самочка несе перші яйця. Самці тим часом самі собі табунами ходять, самки виходять з своїми виводками. Другий раз сідають на яйця у червні. Найкраще підгодовуються дрофи в серпні, тоді й лови на них дуже корисні, а весною й зімою вони дуже виснажені, виголодані.
Тимчасом вони їхали вже широким степом, що слався межи байраками далі на південь. Ліворуч ішли пасовища, де паслися досить численні отари овець; до наших подорожніх просто від череди бігли величезні собаки — вівчарки, що помагали чабанам стерегти цю отару. Разом з собаками біг до них один з чабанів, розмахуючи своєю ґерлиґою. Він мав схвильований вигляд, і пан Михайло спи-
