Цю сторінку схвалено
— 19 —
14. Розумний панич.
Привіз дідич раз на свята
Ізі школи сина,
І не може натішитись,
Що вчена дитина.
Раз здибає гуменного
І тому хвалить ся:
„Ото, каже, мій синочок,
Як у школі вчить ся!..
Та і розум, що за розум!
Як тобі, Іване?“
— А мені то щось не так-то
Здаєть ся, мій пане!
Бо як би наш панич мали
Розуму до волі,
То нічого їм би було
Вчити ся у школі!
1. III. 1859.
15. Жалібний дяк.
А що тілько в церкві дяк
„Іже“ заспіває,
Бідна баба у кутку
Мало не вмліває.
Аж завважив теє дяк,
До неї забрав ся:
„Чого плачете ви так?“
Стару запитав ся.
— Як не плакати мені, —
Стара баба каже, —
