Сторінка:Співомовки (1921).djvu/21

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Цю сторінку схвалено
 —  19  — 
14. Розумний панич.

Привіз дідич раз на свята
Ізі школи сина,
І не може натішитись,
Що вчена дитина.
 Раз здибає гуменного
 І тому хвалить ся:
 „Ото, каже, мій синочок,
 Як у школі вчить ся!..

Та і розум, що за розум!
Як тобі, Іване?“
— А мені то щось не так-то
Здаєть ся, мій пане!
 Бо як би наш панич мали
 Розуму до волі,
 То нічого їм би було
 Вчити ся у школі!

1. III. 1859.



15. Жалібний дяк.

А що тілько в церкві дяк
„Іже“ заспіває,
Бідна баба у кутку
Мало не вмліває.
 Аж завважив теє дяк,
 До неї забрав ся:
 „Чого плачете ви так?“
 Стару запитав ся.

— Як не плакати мені, —
Стара баба каже, —