Ми на еміграції насмілились розпочати цю сторінку нашої культурної історії. Спочатку проти нас моральна чернь орудувала і вела агітацію між Чехами, щоб вони не дозволяли нам одкривати вищих шкіл мотивуючи це дуже оригінально тим, що у нас нема фахових сил для професорської праці і що наші школи будуть «ганьбою для чешської науки». Мені і товаришам по праці доводилось переживати страшні з морального боку хвилини, натрапляючи на таку «патріотичну» допомогу. Одначе, ми перебороли всі перешкоди, і дві справжніх вищих школи таки створили. Тепер вже й вороги замовкли. Фахові професорські сили у нас будуть тоді, коли будуть школи, панове добродії!
Наші виші школи дуже добре йдуть: і професура і студенти працюють по совісти.
Одначе, ми не могли спинитися на цім. Є школи, є факультети з професорами і студентами, але нема у нас установи наукової, яка б знялась вивченням проблем суспільства і виясненням наукових підстав суспільної політики. І тому ми вже з осени 1924 року, розпочали організацію щось в роді академії суспільних наук під назвою Інститута Громадознавства з 3-ма одділами: 1) Народознавство, 2) Економика і Техніка, 3) Соціологія і Політика з широкою програмою. Задачою цього Інституту є створити вищу літературу з поля всіх суспільних наук і виясняти та установляти підстави нашої суспільної політики. Задача величезна, але працею відданих людей-Українців і не-Українців (є Чехи, Французи, Німці, Італійці, Норвежець, Білорусини, Грузини і ще будуть инші), це буде досягнуто.
Досвід нам показав, що проблема організації духової культури української є в межах можливости і запасу наших сил — треба лишень бажати і працювати.
Кажучи про ці дві великих задачі — орга-
