можна вбгати в 350 книг. І тоді б кожний український студент на Великій Україні, в Галичині, на Кубані, на Буковині і в Америці мав би змогу прочитати ту книгу (як би захотів) і засвоїти науку в своїй мові і термінології.
Щоб написати або перекласти ці 350 книг, то попрацювали б усі вчені Українці, заробляючи хліб біля своєї праці, а не біля панської. Як би 350 книг були видані, то це видавництво жило б далі внутрішними своїми силами, видаючи що-року 20-30-50 нових книг.
Бідна наша еміграція в Чехословаччині видала в своім Видавничім Громадськім Фонді 16 книг, а за цей рік видасть ще хай 10-15 книг, значить ми даємо своєму народові 30 наукових книг. А скільки книг дала своєму народові наша американська еміграція? Ми вивчили 700 селян на кооператорів, гарбарів, миловарів, і ріжних майстрів, а скільки вивчила майстрів для краю американська еміграція? Такі питання можна ставити тільки для обрахунку нашої національно-визвольної праці, а не для амбіції того чи иншого еміграційного уламку народу. Хоч і не велике, скромне діло, а його треба робити.
Кажучи про створення духової культури, я кажу реально про школи і наукові книжки: хіба б не могла американська еміграція організувати свого Громадського Видавничого Фонду?
Не треба тих грошей на Видавничий Фонд жертвувати: просто вкладки від свого імени давати, а як треба, то й назад брати, але треба, щоб 100.000 осіб внесли по одному доларові на Видавничий Фонд, і вибравши Комітет з пять осіб, сказали їм організувати діло. Коли розрахунок покаже, що такі книжки в Америці друкувати дорого, то перенесіть друк в иншу країну або в Галичину. Шукайте, де є сили, туди і дайте роботу. Ось в Чехословаччині біль-
