ше 130 професорських сил, 2000 студентів вищих шкіл, письменників і т. п. Вони б і писали і перекладали, відомі вчені і молоді студенти, що кінчають школи, — всі працювали б. За три роки видали б 300 книг!
Та ви зберіть фонд, 10-20 тисяч долярів і вклавши його в наш Видавничий Фонд, побачите через рік 50-70 нових наукових книг. І гроші Ваші будуть цілі, і нові книги будуть!
Друга справа з вищими школами. Ось в Празі Український Університет без студентів, бо слухачі записані на чеських школах, а в Університет ходять рідко і мало, так собі, «для спасенія душі патріотичної». Чи не могла б американська еміграція відкрити свої стипендії для студентів (15 доларів на одного в місяць) або принаймні для професорських кандидатів (по 20 доларів у місяць на одного). Є вже такі, що скінчили вишу школу, здібні люде, були б через кілька років кваліфікованими ученими. Чи утримує американська еміграція хоч одного такого кандидата? А це значить, що реальної участи в підготівці визвольних сил вона не бере. В Празі, опріч стипендіятів чеського уряду, є ще українські студенти-емігранти, що хочуть вчитися, але не мають допомоги. Ось передучора були у мене таких 24 особи: вони скінчили наші матуральні курси і вписалися на чеську політехнику, але стипендій не дістали, бо з 1-го березня чеський уряд вже припинив призначення нових стипендій. На стипендіях будуть доучуватися ті, що раніш вписались і дістали стипендію на основі старого пляну допомоги. Нові студенти вже на це надії не мають. Тому я, як голова Українського Громадського Комітету, пережив і переживаю тяжку хвилю: є нові кандидати на науку, а нема коштів. Ці студенти — емігранти з Великої України і Західних Земель, з дому вони нічого не одержують. Вони були в українській армії, боролися за Україну, їм треба
