стійне розривання звязків з ворожим колєктивом і звязування національно гноблених людей в окремий самостійний національний, господарський і культурно-суспільний колєктив. Визволення ніяк инакше мислити собі не можна, як тільки визволення од звязку з чужим колєктивом і витворення натомість свого колективу, забезпеченого своєю працею і творчістю.
Національне визволення у всіх поневолених народів йде через однакові ступні розвитку. Кожний процес відродження грубо ділиться на два періоди: I. період ідеологічний, період освідомлення і пропаганди, — 2. період організації сил, боротьби і будівництва. Період перший вже для українського народа минув: ми живемо в другому періоді. Головна задача тепер: творити матеріяльні цінности, щоб визволитися від ворога господарськи, творити культурні цінности, щоб визволитися духово. Одначе й матеріяльні й духові цінности мусять витворюватися в матеріяльній формі. Ідеї не можуть грати культурної ролі, коли воні не втілені в матеріяльну форму (книгу, школу, музей, газету, будинок, фабрику, міст і т. п.).
Ми пройшли 120 років, рахуючи від початку нової української літератури (коли в основу письменства було покладено мову наших трудових клясів, головно селянства) аж до революції 1917 року, а за цей час пройшли певні шаблі розвитку і поширення змісту національно-відродженського руху першого періоду.
Перша доба (1798–1840)
а) естетичне замилування мовою, піснею;
б) Заінтересування своєю минувшиною.
Друга доба (1840–1880)
а) прокинулася політична і соціяльна свідомість (Шевченко);
б) поглиблення вивчення історії з націо-
