рав того, що є, приспособляються до його вимог, смаків, настроїв, ведуть угодову політику і обмежують рямці руху лозунгами, які походять з минулого, означають гальмуючу сулу руху і вузість його. Такі партії, групи і одиниці увесь час ідеологічно представляють національний рух, як річ простішу і дрібнішу, ніж він є справді і як він має бути. Це сили консервативні, котрі для народу є перешкодою, і чим вони дужчі, тим небезпечніші.
Сили реалістичні — це ті, що оцінюють становище, як воно є, обчислюють сили і відповідно їм ставлять програму праці. Програма праці у реалістів складається з двох частин: що треба робити сьогодня і що треба робити завтра. Сьогодняшнє вона роблять, для здійснення завтрашнього готують матеріяли і сили. Реалістична праця продхнута настроєм поступовости і демократизму, стремлінням до поширення круту учасників (осіб) і кругу праці (ділянок діяльности).
Утопісти-фантасти ставлять логічно-максималістичну програму, не зважаючи на дійсний стан сил і засобів руху, пропагують і домагаються здійснення програми-максимум негайно. Вони звичайно називають себе «революційними» і «безкомпромісовими» або «державними» і «національними», одначе не журяться головним компромісом, який вони щодня роблять, — безплодністю своїх слів і безчинністю.
Консерватори, реалісти і утопісти є типи психологічні і зустріваються в кожній партії. Коли діяч доводить, що треба охороняти сьогодняшнє, не дражнити ворога, «скріпляти сили», то він консерватор готовий, і таких дуже богато в партіях пануючих клясів і пануючих націй. Коли він переляканий можливістю ексцесів, то покликує до скріплення диктатури (реакціонер), додумується до монархизму,
