звертається до авторитету церкви. Консерватор, коли помічається активність у противників, майже як правило переходить в табор найбільшої реакції.
Реаліст, коли він з сьогодняшньою працею не сполучує підготовки до завтрашньої, поволі опадає в своїй роботі, обертається в нетворчий баласт. Реаліст, що робить сьогодня разом за сьогодня й завтра, в тиху погоду веде рівну лінію, але з наростанням активности мас, обертається в революціонера-реаліста, здібного зважувати свої вчинки, здібного порушати правне status quo, установлене противником і закріпляти за собою нові позиції. Реаліст-революціонер є принциповим прихильником масових акцій, які він підготовляє обов'язково програмою потрійної інтегральности: політичної, культурної і господарської чинности в масах. З ростом культурним і господарським росте політична ініціятива і сила мас, а також їх провідників. І реаліст-революціонер сторожко пильнує за розвитком інтегральної програми.
Утопіст є прихильником активної меншости, доволі призирливо ставиться до мас, навіть тоді, коли об'єктом його акції є ті маси. Він любить крайні засоби і вважає тактику залякування ворога за основу творчости (терор, демонстрації на вулицях і промови на бенкетах — його любимі засоби). Утопіст думає, шо основою всіх лих соціяльного життя є у більшости симпатії до рабства і що розбудити маси можна тільки голосним вибухом — бомби чи слова. Утопіст низько ставить вартість людської особи, а тому й сам иноді здібний на саможертву.
Найкращим політичним типом діяча є реаліст-революціонер, що сполучує в собі наукове розуміння дійности, історичної доби розвитку свого народу, з оцінкою його сил і перспектив дальшого розвитку. В основі діяль-
