ногою на Україні, зараз таки підприйняв перський похід, щоб добутися до черенних країв Передньої Азії. Як знаємо, ця спроба була передчасна, та вона зробила важний початок для анексії Кавказу. Мир 1774. р. дав Росії лінію Кубані й Тереку, 1801 прийшла під російську владу Грузія, 1802 Осетія, 1804 Мінґрелія, 1810 Імеретія, 1813 через ґулістанський мир із Персією: Дербент, Баку, Ленкорань, 1828 Еривань і Нахичевань, 1829 Ахалзих і східний беріг Чорного моря з Анапою й Поті, 1878 східна Вірменія з Батумом, Ардаганом і Карсом. Довголітне підбивання кавказьких верховинців покінчилося 1859, зглядно 1864 й добуло для російських дефензивних і офензивних намірів, рівночасно, природну фортецю Кавказу й просторе ґлясі в черені Передньої Азії[1].
Позаду цеї кавказької фортеці лежала Україна, багате населенням і продуктами запілля. В великій части українськими
- ↑ Про російську експанзію в цих сторонах диви: G. Baumgarten. Sechzig Jahre des Kaukasischen Krieges. Leipzig, 1861. — Réclus. Nouvelle géographie universelle. T. VI. Paris, 1881. — Російська література дуже багата. Огляд у Вейденбавма: Путеводитель по Кавказу. Тифлисъ, 1888; багато матеріялу в „Сборнику матеріаловъ для описанія мѣстностей племенъ Кавказа“, „Сборникъ свѣдѣній о Кавказѣ“ і т. и.
