Розвиток матеріяльної культури, який був дотепер у Росії дуже повільний, остав би й надалі повільним. Бо Москалі й далі опиралисяб на багаті окраїнні землі своєї держави й не потрібувалиб на питомій своїй батьківщині, суворіщій природою, добувати тяжкою працею цього, що їм можуть так легко дати підвласні краї. Тому-то московська народня маса, що теж доволі швидко множиться, була би примушена не тільки остати експанзивною, але й робитись щораз експанзивніщою.
Російська одноцільна держава, тепер знова відбудована, мусілаб стати на будуче ще більше централістичною, як тепер. Бо тільки тоді вона моглаб удержати разом піддані собі народи в їхніх центріфуґальних стремліннях.
Кожен централізм, це за разом імперіялізм. Це звісна річ, як сильно імперіялістичний був давній царський централізм Росії. А всеж він ще був зглядно мало небезпечний колос на глиняних ногах, опертий на абсолютизмі самодержця, на православній вірі (читай єрархії) й на неглибокім ярижнім патріотизмі бюрократії. Поразка Росії в японській війні й її розвал у 1917. році, це найкращі докази.
Революція 1917. р. розвалила тільки царизм та не знищила ні централізму, ні імперіялізму, які, здається, споконвіку є
