культурної роботи, щоб надолужити втрату окраїнних земель і народів, які мусіли дотепер постачати пануючій нації усього. Ціла енерґія московського народу й держави мусілаб звернутися до скультуризовання рідного краю, піднесення просвіти й матеріяльної культури. Імперіялізм мусів би піти на відпочинок, наклін до експанзії мусів би повернутись до нутрішньої колонізації власної, рідко заселеної державної території. Для приросту населення, що дуже зменшився би по відділенню України, булоб аж надто доволі місця на широких просторах московської національної держави.
Підносилися й підносяться з ріжних сторін голоси, котрі твердять, що російська держава по втраті своїх південно-західних земель, головнож України, не булаб спосібна до життя. Ці балакання являються для кожного чоловіка з елєментарним ґеоґрафічним знанням просто нонсенсами. Держава з 20 міліонів кв. км. простору й 100 міліонів населення, з безконечними лісами, лугами, степами, полями, невичерпаними мінеральними скарбами й кількома (що правда, недостаточними) виходами на море, може бути неспосібна до життя хіба у очах заведеного в своїх надіях імперіяліста. З економічно-ґеоґрафічного боку буду може могти цю тезу піддержати окремою студією.
