ського народу (Центральна Рада, Директорія, Західно-український уряд), поставили, як головну свою засаду, вивласнення великої посілости (за викупом чи без — по партійним переконанням) і її поділ поміж дрібних хліборобів-селян та старалися, як найскорше перевести цю засаду в життя. Бо кожний, що сяк-так знає відносини на Україні й не затуманений партійною ідеолоґією, мусить признати, що без основної аґрарної реформи на дійсну користь мужкика, ніяка українська державність неможлива. Україна може повстати й істнувати тільки, яко хлопська хліборобська держава. Аґрарна реформа на Україні не є ніяким „большевицьким маревом“, як її величають за кордоном Поляки й Москалі, щоб її здискредитувати перед капіталістичним світом, а гіркою життєвою конечністю для українського народу. Вона лежить теж в інтересі Західної Европи. Бо коли її не переведуть, то український народ могтиме тільки животіти, а не жити і Західна Европа невдовзі не бачитиме з України ні зернятка хліба.
Всі дотеперішні невідрадні відносини на Україні мусітимуть змінитись, коли стане самостійна українська держава. Тоді пере-
