Сторінка:Степан Томашівський. Під колесами історії (1922).djvu/26

Матеріал з Вікіджерел
Цю сторінку схвалено
— 24 —
II.

Коли з вибухом мартівської революції антанта підняла всі можливі зусилля, щоб не тілько удержати Росію у війні, а ще збільшити її воєнну енерґію проти центральних держав, тоді Петлюра (можливо ще в характері урядника Земського Союза, та в кожному разі в характері українського ґенерального секретаря для воєнних справ) увійшов у якийсь контакт із другорядними французькими аґентами, які не жаліли ні заходів, ні грошей, щоби піддержати зломаного воєнного духа, та оставав в інтимних зносинах із ними. У звязку з цим він розвинув горячкову пропаґанду, щоб український народ воював безпощадно до загину за „цивілізацію“ себ-то за Францію, Вільсона, Бразилію, Китай, Костарику, Ліберію і їм подібні високо-культурні цінности. В цій політичній службі мабуть прийшов до самосвідомости ще инший утаєний доси талант Петлюри: він почув себе здібним до ролі Кавура, Бісмарка тощо…

Та прийшов момент, коли Центральна Рада рішилася — поруч московських большевиків — піти на переговори з центральними державами й заключила берестейський мир. Тоді Петлюра, згідно з волею своїх патронів, уступив із уряду,