Перейти до вмісту

Сторінка:Струни. Антольоґія української поезії. Т. 1.djvu/102

Матеріал з Вікіджерел
Ця сторінка вичитана
— 92 —

 А вітри з заду все трубили
 В потилицю його човнам,
 Що мчалися зо всеї сили
 По чорним пінявим водам.
 Гребці і весла положили
 Та сидя люлечки курили
 І кургикали пісеньок:
 Козацьких, гарних, запорожських,
 А які знали, то московських
 Вигадували бриденьок.

Про Сагайдачного співали,
Либонь співали і про Січ,
Як в пікінери набірали,
Як мандрував козак всю ніч;
Полтавську славили Шведчину,
І неня як свою дитину
З двора провадила в похід;
Як під Бендерю воювали,
Без галушок як помірали,
Колись як був голодний год.

 Не так то діється все хутко.
 Як швидко кажуть нам казок;
 Еней наш плив хоть дуже прудко,
 То вжеж він плавав на деньок.
 Довгенько по морю щось шлялись,
 І сами о світі не знались,
 Не знав Троянець ні один —
 Куди, про що і як швендюють,
 Куди це так вони мандрують,
 Куди їх мчить Анхизів син.

Оттак поплававши не мало
І поблудивши по морям,
Якось і землю видно стало,
Побачили кінець бідам!
До берега як-раз пристали,
На землю з човнів повставали
І стали тута оддихать.

Ця Кумською земелька звалась,