Сторінка:Струни. Антольоґія української поезії. Т. 1.djvu/112

Матеріал з Вікіджерел
Ця сторінка вичитана
— 102 —
Петро Артемовський-Гулак.


Петро Артемовський Гулак.

Родився 1790 р. в містечку Городищі, Черкаського повіту, в Київщині, де його батько був священиком. Вчився в Київській академії і в Харківському університеті.

1817 став учителем в Харківському дівочому інституті, а в два роки пізніще професором історії та ґеоґрафії у тамошньому університеті. Від 1841 до 1849 був Артемовський ректором Харківського університету, дослужився до високих відзнак і титулів і вмер 1 жовтня 1866 року.

На літературну ниву виступив 1817 р. надрукупавши деякі вірші в «Украин-ськім Вѣстнику». Пізніще містив свої твори в «Славяни-ні», в «Утренн-ій Звѣз-ді» та в «Вѣстни-ку Евро-пи».

Збірку його писань, неповну, видано 1878 р. в Київі («Кобзар П. П. Артемовського-Гулака»). Деякі по смерті віднайдені писання опубліковано в «Кіев-ській Стари-ні» та в Львівській «Зорі».

Весь його доробок невеличкий, кілька аркушів друку, але видний у них справжній літературний хист та дуже гарну українську мову, багату, гнучку, на диво вироблену, хоч Артемовський і не писав багато.

Славу добув собі дуже патріотичною і гуманною сатирою «Пан та собака», у якій почав з такої високо-громадянської ноти що можна було сподіватися в йому великого й справді українського поета, котрий кріпко стояв-би за волю селян і за самостійність країни. Та нічого подібного не було. Артемовський завернув з дороги. Ступив на шлях славословця можних світа цього, ніби якогось фільозофа, котрий стоїть на точці погляду «caspe diem», користай з життя, вонож коротке і дурний, хто не витягне з його як найбільше насолоди.

Чи будеш жив, чи вмреш, Пархоме, — не журись,
Журись об тім, чи є горілка!

Колись Полевой надрукував був на нашого сатирика кусливу сатиру, в якій сказав:

Рябко хвостомъ его прикроетъ
И въ храмъ безсмертья унесетъ.