Сторінка:Струни. Антольоґія української поезії. Т. 1.djvu/113

Матеріал з Вікіджерел
Цю сторінку схвалено
— 103 —

Артемовський не міг Полевому простити цих гірких слів.

А всеж таки воно так і сталося. Безсмертним зробив у нас Артемовського його «Пан та собака», отцей безталанний український Рябко.

Перше повне видання творів Артемовського видав у Львові 1904 р. Ю. Романчук, в т. з. Руській Письменности, т. І.



Пан.

Якийсь десь пан ясновельможний,
 І гордий, і заможний,
 (А може був то лях),
Як-раз утрапив на свій шлях,
 У пекло до Плутона.
Не вспів одважить ще й поклона,
Як тут спитав його Еак:
 — «Ну, на тім світі, що ти, як,
 Чим був ти, де родився?
 Як жив і чим живився?
 Ти перед нами не гріши,
 Кажи лиш правду, не бреши!»
Пан глянув: перед ним мужик!
 А пан наш не привик,
Щоб так мужик з ним обяснявся.
 — «Я із польскеґо єстем панства,»
Вельможний дзизом одповідав:
 — «До півдня спав, до півночі обідав,
 Був власним паном на Волині.»
 — «За цеє тобі пасти свині!»
 Еак так пану присудив
 І вельми цим Плутонові вгодив.
Якби і в нас таким судом судили,
Багацькоб свинопасів наробили.

Рибалка.
(Українська баляда.)

Вода шумить!... вода гуля!...
На березі рибалка молоденький
На поплавець глядить і промовля:
Ловіться, рибоньки, великі і маленькі!