|
Що рибка мик, то серце тьох!...
Серденько щось рибалочці віщує:
Чи то тугу, чи то переполох
Чи то коханнячко... незна він, а сумує.
Сумує він, — аж ось реве,
Аж ось гуде, — і хвиля утікає...
Аж — гульк! з води дівчинонька пливе,
І косу зчісує, і брівками моргає...
Вона й морга, вона й співа:
— «Гей! Гей! не надь, рибалко молоденький,
На зрадний гак ні щуки, ні лина!
Нащо ти нівечиш мій рід і плід любенький?
Колиб ти знав, як рибалкам
У морі жить із рибками гарненько,
Тиб сам пірнув на дно к линам
І парубоцькеє оддав би нам серденько!
Ти ж бачиш сам, — не скажеш: ні, —
Як сонечко і місяць червоненький,
Хлюпочуться у нас в воді на дні!
І із води на світ виходять веселенькі!
Тиж бачиш сам, як в темну ніч
Блищать у нас зіроньки під водою, —
Ходиж до нас, покинь ти удку пріч:
Зо мною будеш жить, як брат живе з сестрою.
Зирни сюди!... чи це ж вода?
Це дзеркало: глянь на свою уроду!...
Ой я не з тим прийшла сюда,
Щоб намовлять з води на парубка незгоду!»
Вода шумить!... вода гуде!...
І ніженьки по кісточки займав...
Рибалка встав, рибалка йде,
То спиниться то впять все глибшенько пірнає!...
Вонаж морга, вона й співа...
ГулькІ... приснули на синім морі скалки...
Рибалка хлюп... за ним глубовсть вона!...
І більше вже ніде не бачили рибалки...
| 
