Перейти до вмісту

Сторінка:Струни. Антольоґія української поезії. Т. 1.djvu/164

Матеріал з Вікіджерел
Ця сторінка вичитана
— 154 —
Неофіти.

 Сія глаголетъ Господь:
 „Сохраните судъ и сотворите
 правду, приближибо ся спасе-
 ніе моє прийти и милость моя
 открывается.
 (Ісаія, глава LVI, ст. 1).

Пролог.

Давно вже я сижу в неволі,
Неначе злодій в заперті,
На шлях дивлюся та на поле,
Та на ворону на хресті
На кладовищі — більш нічого
З тюрьми не видно; слава Богу
Й за те, що бачу! Ще живуть,
І Богу моляться, і мруть
Хрещені люде.

 Хрест високий
На кладовищі, трохи з-боку,
Златомальований стоїть.
(Не вбогий, ма́буть, хтось лежить!)
І намальовано: розпятий
За нас Син Божий на хресті.
Спасибі сиротам багатим,
Що хрест поставили.

 А я —
Такая доленька моя!
Сижу собі та все дивлюся
На хрест високий із тюрми...
Дивлюсь, дивлюся, помолюся,
І горе, горенько моє,
Мов нагодована дитина,
Затихне трохи, і тюрьма
Неначе ширшає; співає
І плаче серце, оживає,

І в Тебе, Боже, і в святих