Сторінка:Струни. Антольоґія української поезії. Т. 1.djvu/165

Матеріал з Вікіджерел
Ця сторінка вичитана
— 155 —


Та праведних Твоїх питає:
Що він зробив їм, той святий,
Той Назорей, Той Син єдиний
Богом ізбранної Марії,
Що він зробив їм?

 І за що
Його святого мордували,
 Во узи кували,
 І главу його честную
 Терном увінчали,
 І вивели з злодіями
 На Голгофу-гору,
 І повісили між ними?
 За що?

 — Не говорить
 Ні сам сивий Верхотворець,
 Ні його святії
 Помошники, поборники,
 Кастрати німії.
 Чи не за те, що й ми тепер
 (Сам себе питаю)
 Оттакими злодіями
 Тюрми начиняєм,
 Як і Син отсей Марії?
 Ми не розпинаєм,
 Як ті люті фарисеї,
 На хресті живого
 Праведного чоловіка;
 Ми молимось Богу,
 І на храмах його чесний
 Хрест златокований
 Поставили, та й молимось.
 Та бємо поклони.
 А то були фараони,
 Кесарі, то погань,
 Погань лютая без Бога,
 Сказано — дракони.
 А Назорей милосердний
 Назвав їх братами, —