Ясна нічка в Чорногорі,
світит місяць з звіздочками;
З леґінями тисяч двісті
квапит Добуш облазами.
А сова десь затужила,
що аж серце в грудех мліє, —
В Чорногорі нічка ясна,
місяць світит, місяць мріє.
«Капітане, заверни ся!
Птаха нужду нам ворожит».
«Хто то каже? крикнув Добуш, —
Головою най наложит!»
Тай ухопив за пистоля.
«Озде стою, пане брате,
Ще раз кажу: заверни ся!
Озде, груди, — мож стріляти».
Так казав Іванчик любчик.
Ви не чули о Івані?
Ей, леґінь то був хороший,
перший він по капітані;
А капітан єго любит,
ліпше май ніж топір з стали.
Як поглянув на Івана,
аж му руки білі ввяли.
«Тобі сором, славний Добуш?
Маєш в землю що дивити:
За-длі Дзвінки хабалиці
свого брата хочеш вбити?
Як, ти думаш, добра душе,
Що та сука тебе любит?
Базари нки твої любит!
Заверни ся, бо тя згубит».
«Аби-сь дав ми тілько злота,
що наповню сю долину,
Аби-сь дав ми в двоє більше,
то я Дзвінки не покину.
А не хочеш ти зо мною
йти до Дзвінки — в твоїй воли;
|