Заверни ся з леґінями,
але Добуш — ні, ніколи!»
«Я тебе бих мав лишити?
Я, твій брат, тебе самого?
Того люде не діждали,
тай не діждут люде того. —
Гай, на перед, гайдамахи!
Де капітан, там і люде.
Дай ми руку, пане брате,
чей гніву вже в нас не буде».
***
«Добрий вечер, красна Дзвінко,
отвори, пусти до хати!
Сім сот хлопців є зо мною,
а вже час би вечерати.
Ми принесли срібла, злота,
ми принесли меду много,
Будем їсти, будем пити,
отвори нам лиш небого».
«Ци то ви там, славний Добуш?
(Ти ся хочеш напивати!
Я ти пива наварила,
буде світ ся дивувати).
Ей даруйте, любку любий,
що не можу вас пустити,
Стефана ся от надію,
як узнав би, міг би бити».
«Що ти з своїм чоловіком! —
Стефанови я не ражу
Тебе й пальцем докинути.
Отвори ми, я ти кажу». —
«Я бо кажу, славний Добуш,
що сегодне не отворю».
«А я піду на підсінє,
та з дверми ся сам поборю.
«В мене двері тисовії,
не злюдіям до розлому!»
