Сторінка:Струни. Антольоґія української поезії. Т. 1.djvu/212

Матеріал з Вікіджерел
Цю сторінку схвалено
— 202 —
ДУМКА.

Болит мене головонька,
Від чого — не знаю;
Звязав би я китайкою,
Китайки не маю.

 Пустив свою китаєчку
 На море, на море:
 Плини, моя китаєчко,
 У гори, у гори.

Вийде мати воду брати,
Тай тебе спіймає,
Стане тебе ба й питати:
«З которого краю?»

 А ти кажи, шовковая:
 «Від сина гостина!» —
 А як тебе питати-ме:
 Чо' кровю крашена?»

А ти кажи, китаєчко:
«Цісарськая слава
Красит наші китаєчки
Кроваво, кроваво».

 
ОМ. ПАРТИЦЬКОМУ,
посилаючи йому фотоґрафію своєї хати й загороди.
 

Отут я, брате мій, родився,
Отут діточий вік згуляв,
Отут і плакав і молився
І під могилу поховав,
Що було серцю до вподоби!…
Отут і сам в студенім гробі
Покладу бідну голов спать,
І тут му Бога з неба ждать!